Підводному човні К-162 проекту 661 «Анчар» належить рекорд підводного швидкості 44,7 вузла (80,4 км/год). Її поява в середині 70-х років ознаменувало якісне нове управління в будівництві радянських підводних човнів, але в силу ряду причин ця субмарина опинилася в складі ВМФ СРСР єдиною.

Восени 1971 року в Пентагоні в обстановці підвищеної нервозності обговорювалося несподіваний і неприємний морський інцидент. З борту ударного авіаносця 6-го флоту США «Саратога» прийшло повідомлення, вірити якого фахівці спочатку просто відмовлялися. Авіаносець повертався з Середземного моря на базу в Майямі, коли американські моряки виявили у себе «на хвості» підводний човен. Неодноразові спроби відірватися від загадкової субмарини до успіху не приводили. Підводний човен легко обганяла йшов повним ходом (30 вузлів) авіаносець, який є гордістю ВМС США. Ситуація здавалася просто неймовірною і навіть містичною, так як жодна з підводних човнів всіх відомих на той час флотів не мала таких технічних можливостей. Військове командування США було всерйоз переймається цією незвичайною ситуацією. Їх безроздільне панування у світовому океані виявилося під сумнівом. Американці навіть не знали, що радянська підводний човен обійшла авіаносець лише на одній із своїх турбін. Що ж це за таємнича субмарина мчала зі швидкістю торпеди наввипередки з військовим кораблем?

Це була субмарина особливо секретного проекту з визначенням творців «вбивця авіаносців». З причин секретності про деякі важливі події відбуваються в радянському флоті ми дізналися через десятки років, причому це відноситься не тільки до катастроф і великих аварій, але і безперечним досягненням перемоги. Парадоксально, але лише повідомленням про трагедію з підводним човном «Комсомолець» ми дізналися, що у нас була підводний човен здатна занурюватися на глибину до одного кілометра. В історії з американським авіаносцем брала участь сама швидкохідна у світі підводний човен. Про це тоді мало хто знав навіть серед військових, не кажучи вже про цивільних.

що змусило створити підводний човен проекту 661?

У середині XX століття США розробили новий військовий план – стратегія реалістичного залякування. В його рамках з’явилася так звана океанська стратегія. Американці йшли на різку перебудову військово-морського флоту з тим, щоб перенести основну міць своїх наступальних сил на простори світового океану. Основою цієї сили ставали авіаносні ударні групи.

У 60-ті роки у Радянського Союзу авіаносців не було і перш за все, з причин економічних. На будівництво великих кораблів не вистачало грошей, і все ж Микита Хрущов хотів змусити Америку рахуватися з геополітичними амбіціями СРСР. Американських авіаносцях можна було щось протиставити і ставку зробили на підводний флот. Істотним недоліком підводних човнів початку 60-х років було те, що для запуску ракети субмарина повинна була вплывать на поверхню, адже виявити себе на половину програти. Перед ракетними конструкторами було поставлено завдання – створити крилату ракету з підводним стартом для ураження великих надводних кораблів.

Створений в кінці 60-х років під керівництвом Челомея підводний ракетний комплекс «Аметист» був прийнятий на озброєння. Це і стало першою в світі ракетою з підводним стартом. Хоча дальність стрільби і маса її боєголовки нижче, ніж головки надводного старту, ці недоліки з лишком компенсувалися фактором скритність і раптовість удару. Крім того нові ракети мали автономну систему управління і наведення на рухому ціль, так що відразу біля після ракетної атаки радянська підводний човен могла не виявленої піти від кораблів супроводу противника. Однак і така унікальна крилата ракета це тільки засіб доставки заряду. Відразу народилася ідея створення підводного човна, яка могла нести на борту кілька таких крилатих ракет.

як створювалася підводний човен проекту 661

Над створенням цього унікального корабля працювало тисячі фахівців, і кожен з них був зобов’язаний зберігати таємницю. Конструкторам цієї підводні човни були поставлені умови – заборонялося використовувати рішення відпрацьовані на підводних човнах побудованих раніше. Мова йшла не просто про створення нової підводного човна, розробникам пропонувалося створити субмарину майбутнього. За задумом військових замовників ця підводний човен повинна була розвивати максимально можливу швидкість. Крилаті ракети «Аметист» не мали велику дальність польоту всього 80 км, саме з цієї причини і була необхідна висока швидкість руху човна, щоб максимально швидко підійти до авіаносця на дистанцію ракетної атаки. Керувати проектом повинен був по-справжньому великий вчений, здатний кинути виклик часу. Таким був академік Микола Ісанін. Один з провідних фахівців в області кораблебудування. Все життя він був одним з найбільш секретних людей країни – він не давав інтерв’ю і не виступав публічно. Інструктори під його керівництвом працювали цілодобово, і в грудні 1960 року проект підводного човна майбутнього був завершений. У ньому знайшли життя 398 абсолютно нових технічних рішень.

Опис безлічі компонентів і вузлів цієї підводного човна можна сміливо починати зі слова вперше. У цієї субмарини замість типових рульових органів був штурвал як у літака. Ніколи ще в такому обсязі не застосовувалася телемеханіка. Для спостереження за роботою систем в небезпечних для людини відсіках стали використовувати телекамери. Набагато ширше, ніж раніше, роботу окремих вузлів підводні човни і їх взаємодії контролювала автоматика. Конструктори підводного човна звернулися до нової для того часу науці – ергономіки. На суші збиралися макети командних пунктів та постів управління в натуральну величину. Енергетику підводного човна повинні були забезпечувати два нових атомних реактора. На підводному човні проекту 661 була застосована нова спеціально для неї розроблена двохвальна атомна пароэнергетическая установка потужністю по 40 тисяч л. с., на кожному валу. Ця потужність перевищувала в два рази показники зарубіжних і вітчизняних підводних човнів. Установка включає в себе дві автономні групи обладнання лівого та правового бортів і складається з двох реакторів, двох головних турбозубчатых агрегатів, двох автономних турбогенераторів і допоміжного обладнання. Запаси ядерного пального в реакторах могли забезпечити більш чотирьох навколосвітніх плавань повним підводним ходом без перезарядки активної зони реактора. Управління пароэнергетической установкою здійснюється дистанційно оператором з посади керування, шляхом завдання необхідного режиму з автоматичним виведенням на потужність по заданому режиму ходу за допомогою автоматизованої системи керування, захисту та контролю. Ця технологія була на порядок економічніше і безпечніше. Подібних реакторів досі немає ні в кого в світі, а для США ця розробка є предметом неприхованої заздрості.

Особливу увагу при проектуванні підводного човна було звернено на зниження підводного гучності і рівня акустичних перешкод і роботі гідроакустичних станцій. З цією метою вперше в практиці вітчизняного підводного суднобудування амортизований блок паропроизводительной установки, створений головний турбозубчатый агрегат в моноблочному виконанні, застосовані регульовані приводи найбільш галасливих допоміжних механізмів паротурбінної установки, використані більш ефективні амортизуючі кріплення механізмів. Широке застосування засобів автоматизації дозволило скоротити чисельність особового складу, а також забезпечити управління всіма технічними засобами і зброєю підводного човна з п’яти постів централізованого управління. Умови населеності забезпечувало підводникам сприятливі можливості для праці та відпочинку. На підводному човні знаходилися комфортабельні каюти з кондиціонуванням повітря і люмінесцентного освітлення, кают-компанія, їдальня команди, медичний блок, душова та інші приміщення. Була забезпечена необхідна вентиляція, очищення та регенерація повітря, раціональне водопостачання та опалення, приготування гарячої їжі, прохолодних напоїв і морозива.
Навіть зовні підводний човен К-162 не була схожа на своїх попередниць. Якщо всі попередні дизельні та атомні субмарини все-таки нагадували надводний корабель, то ця підводний човен була схожа на кита. Зберігаючи живий символ з’єднання морської біології та корабельної архітектури. Втім, на радянському флоті К-162 звали не китом, а золотою рибкою.

Революційним рішенням став вибір матеріалу для зовнішнього корпусу підводного човна. Розглядалися три варіанти – корабельна сталь, авіаційний алюміній і титан. Зваживши всі за і проти, конструктори зупинилися на останньому. Вперше в світі корабель стали будувати з титанового сплаву. Застосований на підводному човні в якості конструкційного матеріалу титановий сплав володіє такими відмітними якостями, як висока міцність, мала питома вага, немагнитность, корозія стійкість. Це стало вирішальним чинником досягнення підводним човном рекордних швидкостей. До середини XX століття титан не знаходив практичного застосування через складність обробки. Зварювання титанових конструкцій доводилося проводити в аргоновому середовищі. Ці роботи вимагали ювелірної точності й хірургічної чистоти.

Багатоцільова атомний підводний човен К-162 була закладена 28 грудня 1963 року на Северодвінську суднобудівному підприємстві «Севмаш» під заводським номером 501, але її будівництво постійно затримувався як на креслярських дошках, так і на стапелях. По-перше, по ходу справи вносилися серйозні зміни в конструкцію корпусу. Титан не корабельна сталь, тут потрібні інші методики розрахунку міцності. По-друге, по суті народжувалася нова галузь металургії, а також виробничих потужностей по виготовленню виробів з титану в промислових масштабах. Все це складалося паралельно, а час минав. Затримка строків будівництва нової підводного човна викликали зростання незадоволеності «нагорі». Також квапили військові. У підсумку було вирішено, в стислі терміни побудувати підводний човен з таким же ракетним комплексом, але із звичайної корабельної сталі. Це замовлення було передано Горьківському конструкторському бюро – конкурентам Исанина. Горьковчане вміло використовували аргумент, що військовим потрібен був будь-який корабель з ракетами підводного старту, причому в серійному виробництві.

Комуністичною партією ставилося завдання – за кожним американським авіаносцем закріпити «підводного пастуха» з крилатими ракетами для чого потрібні були підводні човни в кількості не меншим числа американських авіаносців.

підводний човен проекту 670 «Charlie»


У 1967 році в Горькому на заводі «Червоне Сормово» благополучно сходить на воду сталевий атомний ракетоносець проекту 670. На озброєння ВМФ СРСР було поставлено 17 таких підводних човнів. Саме вони увійдуть в історію як «вбивці авіаносців». В довідниках НАТО ці підводні човни отримали назву «Charlie», а титанова субмарина все ще стояла на стапелях.

бойова служба атомного підводного човна «Анчар»

На фініш в Северодвінську кораблебудівники вийшли в грудні 1969 року. Спуск на воду в цей час року було важким. Кілька діб робочі кололи лід буксирами, растапливали пором, щоб підводний човен могла спуститися у воду.

Наближалася ритуальна дата 17 грудня день народження Брежнєва і підводний човен К-162 повинна була стати свого роду подарунком генеральному секретарю, але для Радянського Союзу це був дорогий подарунок – вартість атомного підводного човна було дорівнює 1 відсотку бюджету країни.

«Золота рибка» вийшла на ходові випробування в 02:30 у понеділок 13 грудня, але підводникам було не до марновірства, так як це був час максимального припливу. Канал, по якому спускалися до моря, не був розрахований на восьмиметрову осадку атомохода.

Підводний човен повинна була йти на глибині 100 метрів. Напружено завмерли на постах горизонтальні і вертикальні рульові, счелкнуло реле автопілота. Підводний човен стала набирати швидкість. Щоб не впасти всі у центральному посту схопилися за закріплені предмети. У вуха увірвався гул оточуючої корпус води. Він наростав, перетворюючись в літаковий надсадний рев. Матроси стежили за лічильниками і лага глибиноміра. Швидкість поступово зростала – 20 вузлів, 30 вузлів, 42 вузла (77 км/год) під водою і лише при 80 відсотках потужності реактора. Це був рекорд. Ні один есмінець США тепер був не в силах наздогнати летить підводний човен К-162 в ті далекі роки. І ось підводний човен підійшла до першої поворотній точці. Підводники вперше відчули прискорення і крен як в літаку. Палуба під ногами накренилася так, що мало не посипалися на правий борт. Ще трохи-і підводний човен могла б впасти в самий справжній авіаційний штопор з усіма сумними наслідками. Над рубкою було 100 метрів. В цей час прилади показали швидкість 44,7 вузла, що дорівнює швидкості торпеди.

Уявіть собі підводний човен розміром з чотириповерховий будинок, що мчить зі швидкістю автомобіля. Ось вже більше 30 років і до сьогоднішнього дня це абсолютне світове досягнення. З-за секретності воно не потрапило до книги рекордів Гіннеса, але в історію радянського підводного флоту цей рекорд вписаний золотими літерами.

Після випробування у рідних причалів ті, хто зустрічав, насилу впізнали підводний човен. Її корпус став іншим. Вся фарба злетіла, весь титановий корпус був відполірований водою залагодилися навіть зварювальні шви.

Незабаром підводний човен була заново пофарбована і 13 січня 1970 року єдина в світі титанова субмарина вступила до бойового складу Північного флоту. У вересні 1971 року К-162 вийшла у свій перший бойовий похід і пройшла від Гренландського моря до Бразильської западини в район екватора. В цьому поході і стався знаменитий випадок з американським авіаносцем «Саратога».

швидкісний титановий атомний підводний ракетоносець проекту 661 «Анчар» фото





Створена, радянськими вченими і фахівцями підводний човен К-162 зі своїми феноменальними швидкісними можливостями і новітнім озброєнням вразила американців. По самолюбству США у ті роки вона завдала досить відчутного удару. І все ж підводний човен була складна і незручна в експлуатації. Часто перебувала в ремонті. За весь час служби підводного човна К-162 не було людських жертв, а аварії були.

Найсерйозніша аварія сталася в кінці 70-х. Плановий ремонт припускав перезарядку обох реакторів. Ремонт затягувався, техніків квапили. Із-за поспіху монтаж системи управління захисту реактора був проведений за старими кресленнями, і це дало про себе знати. В один момент реактор став набирати потужність або як говорять атомники – розженуться, без подачі води другого контуру. Проте всіх врятувало диво, лопнув компенсатор головного насоса, який спрацював як нештатний запобіжний клапан. Кілька тонн радіоактивної води витекло в один з відсіків. До щастя людей там не було. Рішення держкомісії звучало як вирок підводному човні – заміна що вийшли з ладу агрегатів і механізмів. Але запасних комплектів не існувало, адже підводний човен була в єдиному екземплярі, а щоб їх виготовити, треба було відновлювати давно знищені виробничі лінії, на що могли піти роки. Ситуацію врятували фахівці технічного управління флоту – зуміли заварити тріщину. Після випробувань шов витримав. Через кілька днів підводний човен вийшла в море. Так з завареною тріщиною в першому контурі атомний підводний човен К-162 і ходила ще 10 років до кінця своєї морської служби. Підводний човен проекту 661 перебувала в бойовому складі ВМФ 17 років.

Сьогодні легендарна підводний човен доживає свій вік у останнього свого життя причалу – готують до утилізації. Навіть через 30 років всі поверхні її корпуси знаходяться в ідеальному стані. Переобладнати і переозброїти її виявилося дорожче, ніж побудувати нову субмарину. За натовською класифікацією підводний човен К-162 називається «Papa». Кажуть, що таке ім’я їй було дано абсолютно випадково, однак, по суті, підводний крейсер К-162 є прабатьком цілого напряму в будівництві вітчизняних підводних човнів наступних поколінь. За ці роки були розроблені інші корабельні системи, підвищена живучість і скритність вітчизняних субмарин. З’явилися нові типи ракет більш ефективні та потужні, і все ж саме цей проект став справжнім родоначальником цілого напряму в підводному кораблебудуванні.

модель атомного підводного човна ракетоносці проекту 661 «Анчар»




Технічні характеристики підводного атомного ракетоносці проекту 661 «Анчар»:
Водотоннажність – 8000 тонн;
Довжина – 106 м;
Висота – 14,5 м;
Глибина занурення – 550 м;
Екіпаж – 85 осіб;
Озброєння:
Ракетний комплекс «Аметист» – 10 ракет (пуск проводиться з глибини 30 м);
Торпедні апарати 533 мм – 4 (боєкомплект 12);