У березні 1985 року біля берегів Антарктиди затерло радянський криголам «Михайло Сомов». Самостійно вибратися з льодового полону судно не могло і рішення, як рятувати моряків приймала Москва. Капітану була надіслана радіограма із наказом не панікувати, а скоро на криголам надійшла ще одна шифровка із забороною будь-якої листування. Формулювання «припинити листування» в даній ситуації могло означати тільки одне – моряків кидають напризволяще.
У середині 80-х років, коли СРСР ще дбав про свій статус першої арктичної держави на льодовому континенті працювало 7 стаціонарних і кілька сезонних наукових станцій. Учені вели спостереження за космосом, погодою, за поведінкою людського організму в екстремальних умовах. Кожне літо, а на полюсі воно коротке і триває всього лише два місяці грудень і січень, до берегів материка підходили кораблі радянської антарктичної експедиції і вивантажували на припаяний лід продовольство, паливо, будматеріали і наукове обладнання. Вертольоти перекидали вантаж на берег, а з берега забирали отзимовавших своє полярників. Після обходу прибережних станцій в середині березня, коли в Антарктиді починається зима, криголами прощально гуділи і лягали на курс додому. А через рік все повторювалося з Мурманська, Архангельська, Владивостока і Знахідки йшли на південний полюс радянські антарктичні експедиції.
радянський криголам “Михайло Сомов”
Криголам «Михайло Сомов» завжди виходив у рейс з Ленінграда. Великої біди у зриві графіків навігації з-за несвоєчасного фінансування експедицій, керівництво інституту Арктики і Антарктики не бачила. Бувалі полярники вміли працювати в екстремальних, а часто навіть безвихідних ситуаціях. До пори До часу антарктичні навігації закінчувалися благополучно.
Флагманське судно 30 Антарктичної експедиції «Михайло Сомов» вийшло з Ленінградського морського порту 21 листопада 1984 року на один місяць пізніше терміну. Вже в середині антарктичного літа криголам підійшов до моря Космонавтів і 2 січня 1985 року, пробивши багатокілометровий шлях припаяних льодів, «пришвартувався» біля станції «Молодіжна». Відкриття пізньої навігації частково компенсувалося економією часу на розвантаження. З суднових трюмів ящики з вантажем переносилися прямо на берег, а потім до станції доставляли на експедиційному кораблі «Павло Корчагін».
Під час однієї з перешвартовок капітан криголама «Михайло Сомов» посадив судно на підводні камені. У це було важко повірити, але факт залишався фактом. Капітан флагманського корабля Сухоруков був п’яний. Його одразу ж усунули від управління судном і на одному з військових кораблів відправили додому. На ремонт корпусу водолази витратили тиждень. Після цього команда ще довго обговорювала подробиці нещасливої швартування. Скоро на початку лютого антарктичне літо підійшло до кінця. Коли криголамне судно повністю відвантажилося біля станції «Мирний», на капітанський місток піднявся Валентин Радченко.
Далі флагману чекав перехід в найнебезпечніший район – до станції «Російська». Капітан був у Антарктиці не новачок і зайвих питань не задавав, втім, іншого виходу у нього не було – на станції закінчилося продовольство і паливо. Криголаму потрібно було туди пробитись навіть з ризиком для власного життя. Вирішили спочатку відправитися в Австралію за паливом і тільки в березні, коли вже починалася зима, криголам «Михайло Сомов» увійшов в море Росса.
Район, де була побудована станція «Російська» досі у полярників усього світу користуються дурною славою. Цю точку Західної Антарктиди називають «полюсом вітрів». У 1983 році метеорологом цієї станції вдалося зареєструвати порив вітру 77 метрів в секунду. Безвітряна погода тут велика рідкість. Ураганні вітри майже 300 днів в році. Вони легко пропускають цілі поля пакових льодів і роблять море Росса малопридатною для судноплавства.
Коли 1985 року криголам увійшов в море Росса, на «полюсі вітрів» було тихо. Почалася розвантаження. За 7 вертолітних рейсів перекинули все продовольство і паливо, поміняли зимівників. Люди поспішали, так як ніхто не вірив що, безвітря продовжиться довго. Так і сталося – закінчити розвантаження моряки не встигли. Піднявся вітер з поривами до 50 метрів в секунду. Видимість стала нульовою з-за снігу. Ураган тривав три доби. За три доби важкі льоди перегрупувалися повністю і не залишили біля корпусу судна жодної тріщинки, за якою криголам міг би вийти на чисту воду. «Михайло Сомов» опинився в крижаній пастці.
Гідрологами підраховано, що у водах Антарктики плаває близько 200 тисяч айсбергів. По акваторії вони розподілені нерівномірно, десь більше десь менше. Екіпажу криголама, який опинився в льодовому полоні, в ту зиму здалося що всі вони зосередилися біля них. Це був справжній парад айсбергів.
На «великій землі» в інституті Арктики і Антарктики кожен день йшли наради. Обговорювалася ситуація в море Росса і хто знає яке рішення було б прийняте, якби не відбулися зміни в політичному житті держави. 10 березня помер генеральний секретар Черненко. На зміну йому прийшов Михайло Горбачов – новий лідер з новими уявленнями про напрямках країни. Надзвичайний стан з криголамом було недоречно, і Москва не поспішала відповідати на радіограми з району лиха. Але бездіяльність Москви було продиктовано не тільки спробами приховати те, що трапилося, вчені були впевнені, що криголам винесе на чисту воду. Адже капітан на цьому ж криголамному судні вже потрапляв у дрейф в Баренцевому морі. Тоді все закінчилося благополучно.
Однак начальник експедиції і капітан просили вчених звернути увагу, що біля станції дрейфують багаторічні пакові льоди Тихоокеанського масиву. У відповідь на радіограми про допомогу з Москви йшли накази з вимогами не панікувати, адже «Михайло Сомов» дизель-електричний криголам посиленого льодового арктичного класу не боїться стиснення, якщо не брати в розрахунок тріщину, отриману на станції «Молодіжна». І дуже скоро вона нагадала про себе вчасно однією з зрушень льоду. На борту судна перебували призначені для станції «Ленінградська» будматеріали: колоди, листи металу, цемент. Незабаром все пішло вхід, щоб усунути пробоїну. Екіпаж судна вигравав сутичку за сутичкою, і все це було досягнення людей, які були дуже обмежені в своїх можливостях і діях. Довго так тривати не могло.
Начальник експедиції Дмитро Максутов телеграму за телеграмою відправляв до Москви. І нагорі, нарешті, відгукнулися. Стояв, на відстані 300 км на чистій воді теплохід «Павло Корчагін», отримав команду евакуювати екіпаж криголама і полярників з допомогою суднового вертольота. Але при цьому на криголамі повинна залишитися команда добровольців здатна в разі звільнення судна самостійно довести його до порту Ленінград.
Вибір насправді важке випробування і зробити його нелегко. Витримали не всі. Моряки, що зберігали самовладання при вигляді йде на них айсберга, тепер, коли з’явилася можливість врятуватися, навіть не дбали про те, як виглядають в очах тих, хто залишався на криголамі.
Не дрейфуючий в море Росса криголамі «Михайло Сомов» залишилося 53 добровольця. Перед ними стояло завдання зберегти судно. До середини квітня капітан отримав з Москви радіограму припинити службове листування. Наказ був прямим наслідком наради в Госкомгидрометео, на якому було озвучено, що протягом місяця порятунку не буде. Але екіпаж вирішив що буде триматися до останнього. Поки в добі залишався один годину світлого часу суднової вертоліт літав на льодову розвідку. Але на жаль всі тріщини вели в нікуди.
Настала полярна ніч, постійна небезпека і думка про те, що ніхто не прийде на допомогу повергала людей у відчай. На повернення додому вже мало хто розраховував. В каютах припинилося обговорення теми сім’ї, занадто болючим був розмова. Нерухомий міцно вмороженный в 6-метрової товщини лід, дизель-електрохід перетворився на частину антарктичного ландшафту. Здавалося, що в темряві полярної ночі зупинився час. В каютах моряки сиділи похмурі й відчужені.
Але несподівано все змінилося. До капітана забіг радист і сказав, що про криголамі кажуть в радіоефірі. Відразу після того, як в ефірі іноземній радіокомпанії прозвучало повідомлення про радянському судні покинуту в Антарктиді, капітану тут же зателефонували з Москви і сказали, що він зобов’язаний спілкуватися з журналістами. Тут же була сформована експедиція з порятунку судна, в яку входили 5 журналістів. Йшов четвертий місяць дрейфу судна, коли в радянській пресі з’явилися перші нотатки про драмі в море Росса.
Стали обговорюватися варіанти порятунку моряків. Самим розумним здавалося відправити в Антарктиду атомний криголам. Але за письмовим договором про Антарктиду 1959 року, вона була визнана без’ядерною зоною і перебувати там могли тільки звичайні дизельні криголами. Знайти охочого на таке важке завдання було нелегко. Незабаром знайшовся капітан, якого було б не шкода в разі провалу операції. Ним став Геннадій Антохин, має якісь давні провини перед партійною організацією. Начальником рятувальної експедиції призначили Артура Чилінгарова, авантюриста-полярника, який умів ризикувати.
12 червня 1985 року криголам «Владивосток» покинув однойменний порт. Начальника експедиції капітана сильно турбувало одне – на криголамі «Михайло Сомов» закінчувалося паливо, кожен день судно могли розчавити льоди. Шлях від «великої землі» зайняв близько 2 місяців із-за втрати швидкості під час переходу через район, який моряки всього світу називають буремні сорокові». Криголам не пристосований для плавання по чистій воді, навіть легка брижі кидає його з борту на борт, як іграшку. А «Владивосток» розгойдували хвилі висотою з п’ятиповерховий будинок.
Незабаром криголамне судно увійшло у води Антарктики. Далі криголам йшов, змінюючи курс за разводьям і тріщин. Обходили скупчення багаторічного льоду. Здавалося, що 36-річний капітан судна Геннадій Антохин напам’ять знав дорогу в льодах. Під час його вахти експедиція проходила самі великі відстані. Але чим далі на південь, тим важче був лід. І тут сталося те, чого найбільше боявся Чонгаров, криголам «Владивосток» не дійшовши 170 км до точки призначення, сам потрапив у льодову пастку. Тоді було вирішено відправити на зазнало судно вертоліт. На той момент підступний Тихоокеанський льодовий масив вже п’ятий місяць утримував свою здобич.
Несподівано налетів ураган несподівано звільнив з льодового полону «Владивосток». В льодах з’явилися тріщини, і криголам своїм ходом дійшов до аварійного судна. Моряки були врятовані, а «Михайло Сомов» якимось дивовижним чином звільнився з льодового полону і своїм ходом благополучно прибув в рідний порт. На «великій землі» моряків зустрічали як героїв.
Для розслідування обставин НП біля берегів Антарктики була створена спеціальна урядова комісія. Її роботою керував Андрій Громико. Він вимагав зробити з супутників фотознімки району, в якому проходив дрейф криголама «Михайло Сомов». І з’ясував, що в цій зоні були такі тороси, що живим звідти не вийти. З капітана Родченко були зняті всі звинувачення, і він був представлений до нагороди Героя Радянського Союзу, за збереження життя ввіреного йому екіпажу. Цього ж звання удостоївся начальник експедиції Чилінгаров. Єдиним учасником антарктичної епопеї, якого обійшли всі нагороди був капітан Антохин, який на своєму криголамі пробився до аварійного судна. Чиновники так і не змогли пробачити гріхи перед партійною організацією.
Основою драматичних подій стало пізніше початок навігації. Саме в цьому бачив головну причину лиха голова урядової комісії Андрій Громико. А так як винуватець повинен бути, покарали науково-дослідну станцію «Руська», яку закрили. Тепер в районі моря Росса працюють американці.
криголам «Михайло Сомов» в наші дні
судно продовжує виконувати нетривалі льодові походи, в основному екскурсійні
