Великий мореплавець Тур Хейєрдал або подорож на плоту Kon-Tiki

26



Великобританія, 1942 рік. Військова частина з підготовки диверсантів з бійців Норвезьких збройних сил. 27-річний Тур Хейєрдал у вільний від служби час сідає на поїзд до станції Солсбері. А потім на попутках добирається до території, оточеному колючим дротом. За нею — знаменитий Стоунхендж, древній пам’ятник друїдів.

«Я твердо вирішив не відступати, поки не побачу своїми очима знаменитий храм. Зрештою, недарма ж мене вчили військовій майстерності! Звичайно, я не збирався завдавати матеріальних збитків союзникам. Я знайшов порожній картонний ящик, а коли стемніло, проклав між сусідніми витками дроту два шари картону і проліз між ними. Я сповна насолодився видом величних кам’яних брил, від яких, здається, виходила якась сила…»

Легенди, добре відомі молодому Туру, свідчили: якщо провести ніч на вівтарі, то або камені подарують тобі свою величезну силу, і тоді все в житті буде легко вдаватися, або прокинешся на ранок божевільним… Сівши по-турецьки на вівтарі, він повечеряв, а потім ліг на спину. Схвильовано дивився в нічне небо, повне зірок: «Я думав про те, яка дивна штука — час. Наді мною сяяли сузір’я, які точно так само світили, коли на Землі ще не було жодного живого створіння. Вони, разом з місяцем та сонцем, надихали стародавніх будівельників Стоунхенджа так само, як і нас, а може, навіть більше…» Непомітно для себе він заснув, тільки вранці повернувся в свою військову частину. Божевільним не став, а значить, згідно з легендою, здобув велику силу, яка допоможе йому надалі… А починалася його життя цілком ординарно.

Тур Хейєрдал (Thor Heyerdahl) народився 6 жовтня 1914 року в Південній Норвегії у пересічній містечку під назвою Ларвік в звичайній родині. В дитинстві майбутній мореплавець двічі ледь не потонув і тому відчайдушно боявся води. Зате обожнював антропологічний музей, де працювала його мама. Дивовижні експонати, древні кістки, відбитки слідів. А які захоплюючі книги з антропології зберігалися вдома. Не дивно, що незабаром вони замінили Туру традиційні дитячі казки.

Боязнь води пішла, коли хлопцеві виповнилося 22 роки. Одного разу він прогулювався з друзями на березі річки. Пісні, пустощі, сміх. Один з приятелів, жартома штовхнув Туру в спину і той впав у крижану швидку воду. Тоді, мабуть, вперше він проявив свій характер справжнього вікінга: знайшов в собі сили подолати жах і постаратися вижити, і вижив.

До того часу він був студентом-першокурсником природничо-географічного факультету Університету Осло. Вже тоді пристрасно мріяв про подорожі, про далеких островах, овіяних легендами. За рік до закінчення університету Тур зустрів дівчину своєї мрії — Лів Кочерон. Як і він, вона мріяла відкривати нові світи. Ось чому в 1937 році, закінчивши університет, подружжя вирушило на острівець Фатухива Маркізькі архіпелагу в центральній частині Тихого океану.

Дикий острів, похмурі скелі, немов здіймаються до неба і затверділі в камінь язики вогню, смарагдово-зелені джунглі, піщане узбережжя. Кожен день приходив Тур до хатини тубільця, який розповідав дивовижні історії про своїх предків. Мовляв, під час він прибув з великої країни, що знаходиться за морем, на острів бог — вождь Тики.

Хейєрдала осінило: так адже ім’я самого великого бога Перу таке ж — Тики. І статуї, схожі на ті, що в джунглях Фатухивы, є в Латинській Америці. Так, може, Тихий океан не роз’єднував материки, а з’єднував їх. Може предки остров’ян припливли з Нового Світу, а не з Індії та Китаю, як вважає офіційна наука.

Але ким тоді був Тур Хейєрдал? Всього недавнім випускником Університету Осло. Над його ідеями тільки і могли посміятися. Тим більше що з Маркізьких островів подружжя повернулося раніше запланованого терміну. Новоявлені норвезькі Адам і Єва були закусаны тропічними комахами, змучені незвичною їжею, відсутністю елементарного душа. І Лів просто не витримала. Вона першою заявила про повернення до цивілізованого життя. Тур, закоханий в давнину, бути може, і залишився б на острові голим папуасом, але слово подружжя – свого роду закон. А тому Хейердалы повернулися в Осло, де незабаром у них народився первісток, якого, як і батька, і діда, назвали Туром.

Труднощі, проблеми — зростаючий дитина, за ним — другий син, Бьерн. А на що жити? Безробіття, відчай. Тур разом з родиною вирушає в Канаду — в надії знайти роботу і підтвердження своїм теоріям. Тут вони й дізналися чорну звістку — почалася друга світова війна.

Норвегія оголосила про свій нейтралітет. Однак ні це, ні підтримка Великобританії не завадили нацистам блискавично окупувати країну. І Тур, усією душею ненавидів кровопролиття, насильство, залишає родину в мирній Канаді, вирушаючи в диверсійні групи Норвезьких збройних сил, розташовані в Англії куди вони евакуювалися після поразки.

Групу закинули і Норвегію по закінченні підготовки, в кінці 1944 року, коли з півночі країну вже почала звільняти Червона Армія. Разом з союзним конвоєм Тур прибув до Мурманська. І ось лейтенант Хейєрдал вже їде в прикордонний норвезький містечко Кіркенес. Сильний мороз, радянський вантажівка з вибитим вітровим склом, так і будинок його ще далеко — на півдні країни. Але все одно «душа співала» — він все-таки був у Норвегії після стількох років життя на чужині.

Однак використовувати «мистецтво вбивати» на практиці пацифисту Хейердалу так і не довелося. По прибутті та Кіркенес пильний російська особіст знайшов у списку особового складу не лейтенанта, а лише сержанта Хейєрдала. Не слухаючи жодних пояснень, він зажадав, щоб Туру відправили до Лондона — для приведення паперів у відповідність. Між тим саме в цей час група спецназу, в яку входив Хейєрдал, готувалася до першого завдання — нальоту на маяк. А він повинен був повертатися в Англію з-за якихось там папірців. Але що робити — довелося їхати. Виправивши документи, Тур повернувся і дізнався, що весь його загін загинув при виконанні першого ж свого завдання.

Незабаром війна закінчилася. І так вийшло, що всі знання, отримані при підготовці диверсійних груп — радіозв’язок, надання медичної допомоги, виживання в екстремальних умовах і багато іншого, Тур використовував сповна. Але виключно в мирних цілих — при подорожах, зробили його відомим.

Перша популярність прийшла в 1947 році: 28 квітня з перуанського порту Калао Тур Хейєрдал з однодумцями відправився в перше плавання. Пліт був споруджений з колод бальзового дерева, відрізняється надзвичайно легкою та міцною деревиною. Мета колишня — Маркізькі острови. Назва плавзасоби — «Kon-Tiki» (Кон-Тікі), в честь того самого таємничого бога-вождя, що привів на Маркізькі острови свій народ. Тур не забув ні однією з дивовижних легенд, розказаних йому колись старим з острова Фатухива.

пліт «Кон-Тікі»


Газети рясніли заголовками: «Неймовірна подорож!», «Чи виживуть божевільні на плоту?». Але мореплавці нічого не боялися, і вірили у власну правоту. Пліт «Кон-Тікі» пройшовши за 101 день 8000 кілометрів, причалив на одному з острівців Полінезії. Мореплавці тим самим довели можливість заселення островів «гостями» з Нової Ради. Знаменитий пліт негайно відвезли в Норвегію, надавши згодом почесне місце в музеї Осло поряд з історичними турами вікінгів.

За матеріалами подорожніх щоденників Тур написав повість, яка одразу ж стала бестселером. Її перевели на 67 мов, тираж досяг мільйона. А кінострічка, знята під час мореплавства, побила рекорди кінопрокату і взяла премію «Оскар» в 1951 році в номінації «Кращий документальний фільм».

Це плавання стало першим кроком у доказі теорії Хейєрдала: планета Земля єдина, океани і моря не роз’єднують, але пов’язують людей. Ми всі — в одному човні, а тому треба жити в світі, якщо ми не вороги самі собі! І Тур Хейєрдал відстоював цю точку зору все життя.

Теорія світу спрацювала і в особистому житті мандрівника. Після 12 років шлюбу вони з Лів Кочерон розлучилися, але при цьому залишилися добрими друзями. Кажуть, Лів не могла жити, місяцями не бачачи чоловіка. А в 1948 році Тур одружився вдруге — на Івонн Дедекам-Сімонсен, жінці, яка подарувала йому трьох дочок, сорок років жила турботами про свого знаменитого чоловіка. Саме Івонн брала на себе численні обов’язки по підготовці плавань на плотах «Ра» і «Тигрис». При цьому тримала в голові мільйон дані про кожного члена екіпажу — особисто обшивала матраци, і дбала про достатній провіант. Крім того, вона особисто передруковувала на машинці рукописи Тура Хейєрдала — його майбутні книги.

Івонн і Тур напередодні відплиття «Ра-II»


Недарма після першого інтернаціонального плавання на «Ра» в 1969 році перший тост всі учасники підняли за «леді Ра» прекрасну і добру Івонн. «Ми всі любили Туру, але, нехай він не ображається, Івонн ми любили ще більше», — жартома, згадували мореплавці.

Але все це було пізніше, а поки, після тріумфального плавання на плоту «Кон-Тікі», до Хейердалу прийшли популярність і слава, які анітрохи не зіпсували його характер, не зробили його зарозумілим і зарозумілим. Все, що задумував Тур Хейєрдал, неодмінно здійснювалося і приносило йому нових сподвижників з усіх кінців світу. Уродженець Півночі, він усім серцем полюбив південні країни з яскравими фарбами, неприборканими пристрастями, стародавніми пам’ятниками і таємничими загадками. Тур надовго затримався в Тихому океані. За експедицією на Галапагоські острови (1952-1953) пішли дивовижні відкриття на знаменитому острові Пасхи (1955-1956). Хто ж не знає про величезних кам’яних истуканах острова. Яким чином древні робітники могли без спеціальної техніки перетягнути багатотонні брили через весь острів?! А Тур, ніби жартома, довів: кам’яних брилах просто «допомогли дійти» до місця. Під керівництвом Туру кілька людей пересували бовдур, повертаючи то в одну, то в іншу сторону — як ми з вами пересували б важку шафу. Місцеве населення перейнялося до норвежцю довірою і симпатією — йому вони відкрили родові печери, де зберігалися стародавні останки предків, ритуальні предмети, одяг. Недовірливі тубільці не тільки дозволили Хейердалу спуститися в печери, але і дозволили взяти з собою священні тотеми, які сьогодні є гордістю музею «Кон-Тікі» в Осло.

музей «Кон-Тікі» в Осло


У 60-ті роки мореплавцем оволоділа інша ідея. Піраміди і культ Сонця в Єгипті і Латинській Америці мають багато спільного. Але ж ці два континенту розділені водою. «Не роз’єднані, а з’єднані!» — не втомлювався повторювати Тур Хейєрдал і в 1969 зібрав першу експедицію на судні «Ра», названого по імені верховного божества стародавніх єгиптян — бога сонця. Для цього з дванадцяти тонн стебел папірусу, зовні дуже схожі на очерет, зібраного на африканському озері Чад, під керівництвом місцевих майстрів була споруджена копія давньоєгипетського судна.
будівництво плоту «Ра»


експедиція на плоту «Ра»


Експедиція, що складалася з семи чоловік, стала вже інтернаціональної — норвежець, американець, італієць, єгиптянин, африканець, мексиканець та російська — наш співвітчизник Юрій Сенкевич (автор і ведучий передачі «Клуб мандрівників»).

Однак при будівництві першого судна «Ра» були допущені деякі технічні похибки — майстри, які його робили, звикли ходити по озеру, а не в океані, тому човен почав тонути і на 56-й день плавання всіх сімох учасників підібрала приватна яхта. Але Хейєрдал не звик здаватися і дуже скоро знову скликав своїх друзів, які негайно відгукнулися на його прохання.


Незабаром вітрильне судно «Ра-II» стартувало вже на початку 1970 року. Його будували з урахуванням колишніх помилок болівійські індіанці з озера Тітікака. Очеретяна човен — як крихітна соломинка в безкрайньому світі води. Одна в нищівних обіймах штормів. Проти стихії — залізна дисципліна, цілодобові чергування за графіком. А також свої маленькі традиції: загальні трапези за столом і екологічна місія. Періодично хтось із вільних членів екіпажу збирав в кошик сліди присутності цивілізації — плями мазуту, пляшки та інше сміття. Екіпаж судна з дев’яти осіб (до колишнім учасникам додалися німець і японець) подолав 5700 кілометрів від західних берегів Марокко до острова Барбадос за 57 діб. Тим самим довівши, що вода, океан з’єднує людей, а не роз’єднує.

вітрильне судно «Тигрис»


У листопаді 1977 року стартувала нова експедиція. З Іраку вийшло в море найбільше судно Хейєрдала під назвою «Тигрис» має довжину 15 метрів. Парусник, зроблений з тростини, був точною копією древнешумерского судна. На цей раз вчений і мореплавець хотів показати можливість морських зв’язків між Месопотамією та Індією. Проте фінал у науковій експедиції виявився сумним і символічним. Після п’яти місяців плавання судно «Тигрис» потрапив у зону військових дій під час разразившего конфлікт між Сомалі й Ефіопією. Тур, який ненавидів війну і всяке кровопролиття, разом з екіпажем прийняв рішення спалити корабель в знак протесту. «Далі пливти нема куди», — в розпачі Тур вимовив фразу, що стала знаменитою.

У 1996 році Тур Хейєрдал, якому на той момент виповнилося 82 роки, одружився третій, останній раз — на 64-річної Жаклін Бір. З відданою Івонн він розійшовся кількома роками раніше, залишивши «за кадром» причину розлучення. Подружжя познайомилося на острові Тенеріфе (Канарські острови, Іспанія), де й оселилися. Життя їх проходило світло і мирно, в працях, великих і малих відкриттях. Ранкова кава, шелест зеленого саду, плани на день, нові теорії…

Навесні 2001 року Тур Хейєрдал приїхав в Росію в Ростов-на-Дону, де взявся за розкопки і дослідження. У результаті з’явилася його нова книга – «У пошуках Одіна. Слідами нашого минулого». Адже до того часу вченому було вже 87 років!

Трохи раніше в околицях села Кілки-Микари (Італія) він придбав маєток, що збереглася в незмінному вигляді з давньоримських часів. У вільний час Тур займався його реконструкцією, буваючи в Лігурії наїздами. А ще — лекції та консультації, робота в Музеї зв’язків стародавніх цивілізацій. Крім численних друзів і шанувальників його відвідували сини, дочки, внуки, правнуки. Помер Тур Хейєрдал 18 квітня 2002 року в Італії.
Тур Хейєрдал