Крейсери можна вважати дуже красивими кораблями, причому такими були завжди, і в середині XIX століття, і в середині XX століття.

Яких тільки видів і призначень крейсера не знає історія парового флоту. Броненосные і бронепалубные 1-го, 2-го і 3-го рангів, мінні, допоміжні, для дій у складі бойової лінії ескадри і для лідирування атак міноносців, для захисту своїх комунікацій і нападу на систему противника, для ближньої розвідки в інтересах з’єднання і дальньої розвідки в інтересах флоту.

Водотоннажність біля кораблів з такою назвою бувало й лише кілька сотень тонн, наприклад мінні крейсери. А були крейсери з водотоннажністю близько 20000 тонн, наприклад, броненосний крейсер «Рюрик».

російський крейсер «Рюрик»


Головний калібр артилерійських крейсерів або просто «класичних крейсерів», також був різним більш ніж значно. Так, німецькі крейсери типу «Bremen», до якого належить самий знаменитий корабель першої світової війни «Emden», при вступі в дію несли по 12 гармат калібром 105 мм. А крейсер «Рюрик» – сучасник «Бремена» – мав чотири гармати калібром за 254 мм, вісім гармат калібром 203 мм і ще 20 гармат калібром 120 мм. Однак і той, і інший вважалися крейсерами.

крейсер «Emden»


Вигляд крейсерів, їх призначення, потреби флоту в типах і кількості кораблів даного класу – все це найсильнішим чином розрізнялося в різний час і в різних флотоводців і кораблебудівників. Однак, починаючи з 1920-х років, можна вважати, що провідна роль відійшла до політиків. Так як після першої світової війни розвиток флотів провідних морських держав стало визначатися явищем, небаченим раніше прагненням до стримування гонки морських озброєнь, що вилилося в ряд обмежувальних договорів, дія яких тривало майже до початку другої світової війни.

Першою такою угодою став договір між США, Великобританією, Японією, Францією та Італією, підписаний в результаті Вашингтонської конференції 1922 року. В цьому документі для крейсерів встановлювалися граничні характеристики: водотоннажність не більше 10000 тонн, калібр артилерії не більше 203 мм. Саме такі кораблі прийнято називати «вашингтонськими крейсерами». А що ж з менш потужними крейсерами, побудованими у великих кількостях в період першої світової війни?

У 1930 році в підсумковому документі Лондонській конференції з’явилися два підкласи крейсерів – важкі і легкі. Більш того, з’явилося визначення самого поняття «крейсер». «Крейсери – це надводні кораблі, стандартна водотоннажність яких перевищує 1850 тонн і озброєні артилерією калібром понад 130 мм».
Крейсери діляться на дві категорії (підкласи): «А» – з артилерією калібром понад 155 мм; «Б» – з артилерією калібром до 155 мм. Перші стали називатися важкими крейсерами, а другі – легкими крейсерами.

Також Лондонська конференція встановила межу не тільки за характеристиками, але і за сумарним тоннажем кораблів кожного з підкласів, які дозволялось мати в кожній з країн-учасниць. Сумарний тоннаж при заданому максимальному водотоннажності легко перераховується кількість бойових одиниць у складі флоту, але не одна з країн-учасниць не стала навмисно занижувати водотоннажність своїх бойових кораблів. Тому всі крейсери, і важкі, і легкі, з тих пір стали практично рівновеликими і мали водотоннажність близько 10000 тонн. І всі морські держави почали будувати військові кораблі в рамках своїх квот.

Англія створила легкі крейсери типу «Town», які носили назви міст – «HMS Southampton», «HMS Liverpool», «HMS Glasgow». Ці крейсери мали стандартна водотоннажність понад 9000 тонн (повне – понад 11500 тонн), бортову броню з максимальною товщиною 114 мм і 12 152-мм гармат головного калібру. Вони вступали в дію, починаючи з середини 1930-х років.

легкий крейсер «HMS Southampton»


крейсер «HMS Liverpool»


крейсер «HMS Glasgow»


А в цей час японці вже побудували всі важкі крейсера, які були дозволені лімітом Лондонській конкуренції. І пішли на хитрість: таку четвірку легких крейсерів типу «Mogami», зробили надзвичайно потужною – з п’ятнадцятьма стовбурами калібру 155 мм в п’яти трехорудийных вежах. Вже в такому вигляді крейсери «Mogami» впритул наближалися за мощі до важких крейсерів, для яких у той час типовим було озброєння з восьми 203 мм гармат. Проте підступні японці пішли далі. Вони в цьому проекті передбачили можливість встановлення двохгарматних 203 мм веж на місце трехорудийных 155 мм.

легкий крейсер «Mogami»


Пятнадцатиорудийные крейсери «Mogami» викликали у американців законне занепокоєння, і заклали у відповідь свою серію крейсерів класу «Brooklyn» – також з п’ятьма трехорудийными шестидюймовими вежами. Правда, вони не перебудовувалися, адже американцям це було ні до чого, їхня військова промисловість за роки війни побудувала безліч крейсерів обох підкласів за більш досконалим проектам, ніж «Brooklyn».

крейсер «Brooklyn»


У свою чергу англійці дізнавшись про японських крейсерах «Mogami» і американських класу «Brooklyn» також захотіли зробити власний «надпотужний» легкий крейсер. Його вирішили виконати на базі проекту крейсера «Town», ось тільки п’ять веж вони дозволити собі не могли. Виникали проблеми з експлуатацією кораблів, так як безліч сухих доків Британської імперії мали цілком конкретний розмір 187,5 м. Природно, були і більш довгі, але тоді ніде ремонтувати лінкори та авіаносці. Так що англійці вирішили вкластися в довжину вже існуючих крейсерів. Це означало, що корабель повинен нести чотири четырехорудийные вежі. Проектування цих артилерійських установок виявилося надзвичайно складним заходом, так в габаритах крейсерській вежі вони виявилися занадто близько один до одного: при стрільбі гази з одного ствола надавали занадто сильний вплив на снаряд, випущений з іншого. Треба було збільшити міжосьову відстань мінімум до 1,5 м – а воно було всього 0,91 м. Але, щоб це зробити, треба було збільшити габарити вежі, що при заданій довжині вело до значного обмеження секторів обстрілу, а при заданих кутах обстрілу – до збільшення довжини корабля. В результаті вежі нових крейсерів так і залишилися трехорудийными. Проте за рахунок того, що проект корабля розроблявся для 16 гармат, мимоволі вийшла економія ваги, яку раціонально використовували для посилення бронювання та збільшення кількості зенітної артилерії. Так і було створено крейсери «HMS Belfast» і «HMS Edinburg». Їм судилося стати найбільшими кораблями і самими захищеними легкими крейсерами британського флоту.

крейсер «Белфаст»


крейсер «Единбург»


Крейсери «HMS Belfast» і «HMS Edinburg» славно служили на благо Королівського флоту. Брали участь в облаві на лінкор «Бісмарк». Потім ареною їх діяльності стала Арктика – траси союзних конвоїв, де обидва прославилися.
Слава крейсера «HMS Edinburg» сумна: крейсер відомий тим, що 29 квітня 1942 року був торпедований німецьким підводним човном U-456. Після чого був тривалий і напружений бій з літаками і есмінцями. Незабаром німці відійшли, але корабель отримав ще одну пробоїну, після чого було ухвалено рішення затопити неходовий корабель своїм же есмінцем «HMS Foresight». Однак на цьому історія крейсера «HMS Edinburg» не закінчилася, адже він виконував особливу місію – на його борту перебувало радянське золото, призначене англійської уряду за оплату військових поставок. Тому про нього протягом десятиліть багато писали в різних виданнях. Останній сплеск був недавно, коли вдалося знайти корабель і зняти з нього частина «скарбів».

Зоряний час крейсера «HMS Belfast» настав у самому кінці грудня 1943 року. Перебуваючи в патрулюванні з важким крейсером «Норфолк» крейсер «HMS Belfast» виявив біля мису Нордкап німецький рейдер – лінкор «Шарнхорст». Полярної ночі, в 7-бальний шторм крейсери вступили з ним в бій і не відпускали ворога до підходу основних сил. Потім англійський крейсер супроводжував авіаносці в атаці на лінкор «Тірпіц», після переховувань в норвезьких фіордах, а також підтримував вогнем висадку десанту в Нормандії. Цей єдиний у Європі великий артилерійський корабель часів другої світової війни, став кораблем-музеєм.

корабель-музей «Белфаст»