Доторкнутися до Титаніку — інтервю з механіком глибоководних населених апаратів Мир

22

В гостях Titanic Time Line Сергій Вікторович Смолицкий, співробітник Інституту океанології імені П. П. Ширшова РАН, інженер, водолаз, останні 15 років — старший механік глибоководних населених апаратів «Мир». Учасник багатьох експедицій, в тому числі 2007 року, коли апарати «Мир» занурювалися під лід в точці географічного Північного полюса. Протягом ряду експедицій апарати «Мир» здійснювали занурення до останків легендарного «Титаніка».

Дмитро Жук:
— Привіт, Сергію! Дякую, що Ви знайшли час для бесіди і відповідей на наші запитання… Отже, ми починаємо. Забобонний Ви людина? Якщо так, то в які прикмети на флоті Ви вірите?

Сергій Смолицкий:
— Взагалі-то я себе забобонним не вважаю. Однак, до дзеркал ставлюся з підвищеною обережністю, щоб не розбити. Прикмета, яку намагаюся дотримуватися, так це — кидати у воду монетку, коли залишаю місце, куди хотів би повернутися. Не тому, що вірю, а, як казав Нільс Бор, «я чув, що підкова приносить щастя навіть тим, хто в це не вірить». До речі, підкова у мене вдома теж висить. Було б дивно, якщо б вона не висіла — при тому, що вже 44 роки їжджу верхи.

Дмитро Жук:
— Які почуття Ви відчуваєте, перебуваючи у загиблих кораблів на дні океану?

Сергій Смолицкий:
— Це дуже складно описати. З одного боку, оскільки на всіх загиблих кораблях, які мені довелося побачити, я входив до складу екіпажу, і на дні потрібно було виконувати досить складні операції, одне з почуттів — це відчуття, що працюєш на об’єкті підвищеної небезпеки: навколо троси, елементи конструкції і т. д., тому дивіться в обидва, щоб не зачепиться. З іншого — зовсім виразне відчуття того, що знаходишся поблизу братської могили. Ну, і якщо говорити про «Титаніку», то це почуття якоїсь шанобливої страху — від його величезності. Усвідомлення поваленого величі.

Дмитро Жук:
— Що, на Ваш погляд, було найбільш вражаючою знахідкою на Титаніку?

Сергій Смолицкий:
— На мене завжди, не тільки на «Титаніку» найбільше враження справляють речі, здатні надати історичним подіям людський масштаб. Тому мені найбільше запам’яталася дамська сумочка, в якій виявили квиток з іменем власниці — Маргарет Минвел. Ця дама збиралася відправиться другим класом на «Маджестике», але із-за страйку вугільників він залишився в порту, і замінили їй квиток на третій клас «Титаніка». Все це можна прочитати на квитку. У списках врятованих жінки на прізвище Минвел не значиться. Докладніше — телевізійний фільм Сергія Кудряшова «Квиток на «Титанік»», знятий в нашій експедиції, він йшов на НТВ.

Дмитро Жук:
— Як довго Ви працювали з Кемероном, чи є у Вас своя цікава історія, пов’язана з цією людиною?

Сергій Смолицкий:
— Вже не пам’ятаю, 6 або 7 експедицій. Працювати з ним завжди складно, але дуже цікаво. Це завжди якісь принципово нові технічні завдання. Історій — навалом, частину з них я розповів у книзі, яка, якщо вистачить сил і напору довести її до кінця, коли-небудь побачить світ. А дещо вже викладено в моєму блозі. Ну, наприклад, про те, як ми в океані, працюючи на «Титаніку» зустріли звістку про теракт 11 вересня 2001 року. Детальніше можна у моєму нарисі «Часи не вибирають».

Дмитро Жук:
— Чи підтримуєте Ви дружні відносини з ким із команди Кемерона, окрім як під час спільної роботи?

Сергій Смолицкий:
— Особисто — ні, а якщо можна так висловитися, колективно, дуже тепло ставлюся до Вінсу Пейсу. Він пише листи для групи, я ними завжди цікавлюся. Після трьох спільних експедицій Вінс одружився на дівчині з нашого «Келдиша», Зоряні Жук, тепер вона живе в Америці. Вінс і до цього ставився до нас як-то більш уважно (чи це тільки так здається), але після одруження на Зоряне став не тільки краще розуміти тих з нас, хто погано говорить по-англійськи, але і краще зрозуміти хід думки російських людей, який часто відрізняється від ходу думки американців. Що, звичайно, при спільній роботі, сприяє кращому взаєморозумінню.

Дмитро Жук:
— Яким чином Ви приймали рішення про проникнення вглиб Титаніка? Які були труднощі роботи на Титаніку?

Сергій Смолицкий:
— Власне, всередину «Титаніка» апарати «Мир» не проникали. Всередині працювали маленькі телекеровані модулі, розміщені на «Світах». Труднощів було дуже багато, про пригоди з неполадками модулів детально — у фільмі Кемерона «Ghosts of the Abyss».

Повну версію читайте на сторінці Дмирия Жука — Інтерв’ю з Сергієм Вікторовичем Смолицким.