неатомний підводний човен післявоєнного покоління «Tonina» класу «Daphne»
Підводні човни знаходяться в складі військово-морських флотів вже близько 100 років. Підводні сили США відсвяткували сторіччя в 2001 році, а ВМС Швеції в 2004 році. За цей час неодноразово змінювалися цілі і завдання, що стоять перед підводниками, змінювався зовнішній вигляд і внутрішнє оснащення підводних човнів, змінювалися їхні можливості і характеристики. Створення після Другої світової війни атомного підводного човна зумовило зміну ролі дизель-електричних підводних човнів. Порівняно недорогі неатомних підводного човна стали знову, як і на зорі свого розвитку, зброєю слабкого. В якості такої зброї неатомних підводного човна сьогодні складаються на озброєнні понад 40 флотів.
По закінченні Другої Світової війни багато країн «третього світу» отримали виведені зі складу флотів Великобританії і США підводного човна військової споруди. Для багатьох флотів вони виявилися першими підводними човнами в їх складі, а для флотів країн, що з’явилися в результаті війни – взагалі першими кораблями. Наявність підводних човнів у складі флоту виявилося своєрідним «наркотиком» для військових і політиків більшості країн, тому в міру старіння переданих підводних човнів жодна країна не змогла відмовитися від заміни їх човнами нової будівлі. Природно, більшість країн, які хочуть оновити свої підводні човни, не володіли можливістю будувати їх, що призвело до виникнення стійкого попиту на проектування та будівництво дизельних підводних човнів.
До того часу на заході проектування і будівництво неатомних підводних човнів вели Великобританія, Франція, Нідерланди, Швеція та ФРН. У той час суднобудівники Нідерландів та Швеції орієнтувалися виключно на свої ВМС і шляхів експорту не шукали. Відповідно, в кінці 50-х і початку 60-х років основними постачальниками нових підводних човнів на експорт виявилися британські, французькі та німецькі верфі. «Першою хвилею» повоєнних човнів стали британські типу «Oberon», французькі типу «Daphne» і німецькі типів 205 і 207. Ще один німецький проект, тип 206, з’явився розвитком типу 205, масово будувався для ВМС Німеччини, але ніколи не поставлявся на експорт. Ці кораблі виявилися надзвичайно довговічними і, пройшовши не одну модернізацію, складаються на озброєнні деяких флотів досі. Сьогодні вони несуть протикорабельні крилаті ракети, новітні перископи і засоби радіолокації, цілком сучасні акустичні комплекси та автоматизовані системи бойового управління.
ТРІУМФ ПРОЕКТУ 209
Наступним кроком розвитку дизель-електричних підводних човнів стало створення у ФРН проекту човнів типу 209 – найбільш успішною з експортної точки зору серії підводних човнів. Проект був створений на базі субмарини типу 205, причому багато в чому тип 209 являв собою просто «тип 205 помножений на два». Продажі цих підводних човнів почалися з контракту на чотири човни для Греції в 1969 році, а останній на сьогодні контракт – поставка двох підводних човнів у Португалії – підписаний у 2004 році. Всього в 14 країн продано 63 підводні човни типу 209 різних модифікацій. Початковий проект виявився надзвичайно вдалим і придатним для подальшої модернізації та удосконалень. Більше 30 років проектанти йдуть в ногу з прогресом, просто подовжуючи початковий корпус і розміщуючи в ньому все нове і нове обладнання. Фактично всі нововведення у частині бойових і технічних засобів, що з’явилися з 60-х років, впроваджені на тих чи інших човнах типу 209 при будівництві або модернізації. До числа таких нововведень відносяться і повітро-незалежні енергетичні установки, відносячи підводні човни типу 209 до числа «неатомних». Достатня простота і технологічність підводних човнів типу 209 не тільки визначила їх вельми привабливу вартість, і, отже, високу конкурентоспроможність, але й дозволила організувати їх складання і навіть ліцензоване будівництво в Туреччині, Аргентині, Бразилії, Південній Кореї та Індії. Однак потенціал проекту, незважаючи на останні успіхи в частині продажу субмарин типу 209, вичерпаний і нові замовлення на ці підводні човни малоймовірні. А ось замовлень на модернізацію існуючих, мабуть, буде багато – в першу чергу в частині дообладнання їх повітро-незалежними установками.
неатомних підводного човна ВМС Німеччини
підводний човен проекту TR1700
Незважаючи на очевидну вдалість підводних човнів типу 209, німецькі проектанти в 70-80 роки розробляли, а верфі будували і інші субмарини. Так, у 1972 році був укладений контракт на поставку ВМС Ізраїлю трьох човнів, спроектованих бюро IKL, причому з політичних міркувань підводні човни будувалися у Великобританії. Тип 540, або «Gal», являв собою, по суті, німецький тип 206, кілька перероблений під використання в Середземному морі.
В середині 70-х років компанією Thyssen був розроблений проект TR1700 досить великої підводного човна водотоннажністю близько 2100 тонн. На відміну від проекту 209, створених на базі типу 205, підводні човни проекту TR1700 створювалися з нуля. Відмінною рисою проекту стали потужні батареї, що дозволяли мати або високу підводний швидкість, або велику підводний автономність.
Два підводні човни цього проекту були поставлені в 1984-1985 роках в Аргентину. У той же час розпочалась робота над спільним німецько-норвезьким проектом – тип 210. Ці підводні човни повинні були замінити проект 205 у ВМС ФРН і типу 207 ВМС Норвегії. Однак, в 1978 році шляху двох флотів розійшлися і тип 210 став чисто норвезьким проектом. За цим проектом було побудовано 6 човнів, зданих замовнику у 1989-1992 роках та отримали назву тип «Ula».
У 1991 році був підписаний контракт на постачання трьох підводних човнів для ВМС Ізраїлю, збиралися замінити субмарини типу «Gal». Бюро IKL створило зовсім новий для себе проект, що отримав назву тип «Dolphin». Підводні човни були здані замовнику в 1999-2000 роках. Багато рішення, застосовані на човнах останнього типу, особливо в частині зовнішнього вигляду, надалі перекочували на німецькі підводні човни нового покоління – типу 212А.
неатомних підводного човна ВМС Франції
підводний човен проекту «Agosta»
На початку 70-х років за замовленням ВМС Франції був створений проект океанської дизель-електричного підводного човна «Agosta». Ці підводні човни, з’явилися закономірним розвитком «Daphne», також стали досить успішним експортним продуктом і склали деяку конкуренцію німецьким човнам. Французький флот отримав чотири підводні човни в період 1974-1976 років, ВМС Іспанії – чотири човни в 1983-1986 роках, ВМС Пакистану – два човни в 1979-1980 роках і ще три – в 1999-2006. Як і німецькі човни типу 209, «Agosta» мала великий модернізаційний запас. Розвиток йшло приблизно тим же шляхом, включаючи появу на останніх (пакистанських) човнах відсіку з повітро-незалежної установкою MESMA (парова турбіна замкнутого циклу).
неатомних підводного човна ВМС Швеції
підводний човен проекту «Collins»
ВМС Швеції після Другої Світової війни отримували нові підводні човни власної будівлі з завидною регулярністю, хоч і невеликими серіями, по 3-4 одиниці. Ці кораблі мало відрізнялися один від одного, так як не змінювалися і вимоги флоту до них – проведення операцій в мілководній і замкнутою Балтиці. Несподіваним проривом на зовнішній ринок стала перемога компанії Kockums, проектанта і будівельника шведських субмарин, в конкурсі 1987 року на створення підводних човнів для ВМС Австралії. Величезні водотоннажністю близько 3000 тонн підводні човни типу «Collins», створені за шведським проектом, стали об’єктом для численних нападок, в основному у зв’язку з проблемами з системою бойового управління і гучністю. Втім, судячи з офіційної інформації, ВМС Австралії змогли впоратися з більшістю проблем, і сьогодні задоволені цими субмаринами.
Введення в дію в 1996 році головний субмарини типу «Gotland» – першої човни, спочатку оснащеної повітро-незалежної енергетичною установкою (двигуном Стірлінга) – був набагато більш закономірною подією. Роботи з двигунами Стірлінга були розпочаті шведами ще в 60-х роках, а в 1988 році для розміщення цих установок була переобладнана підводний човен «Nacken». Успішне завершення випробувань дозволило створити згадані підводні човни типу «Gotland». Послідувала за цим модернізація двох човнів типу «Vastergotland» дозволила ВМС Швеції стати єдиним флотом, що всі підводні човни якого оснащені неатомными повітро-незалежними установками.
неатомних підводного човна ВМС Нідерландів та Японії
підводний човен проекту «Harushio» Морських сил оборони Японії
підводний човен «Zwaardvis» ВМС Нідерландів
Післявоєнний розвиток підводних човнів в Японії та Нідерландах призвело до створення на диво схожих підводних човнів, при цьому помітно відрізняються від європейських. Втім, нічого незвичайного в цьому немає, якщо взяти до уваги той факт, що США надавали науково-технічну допомогу у створенні підводних човнів саме цим двом країнам. Так, результати випробувань американської субмарини «Albacore» були передані саме Нідерландів та Японії. В результаті – дуже схожі обводи і архітектура човнів, близькі розміри і водотоннажність. Однак перспективи у виробників підводних човнів в Нідерландах і Японії, судячи з усього, різні. Голландські верфі не змогли знайти зарубіжних покупців для своїх проектів, а ВМС Нідерландів не збирається закуповувати підводні човни найближчим часом. Швидше за все, це призведе до втрати Нідерландами статусу країни-виробника підводних човнів. Японські ж ВМС, навпаки, регулярно замовляють своїм верфям досить великі серії субмарин. Крім того, японські суднобудівники йдуть «шведським шляхом» в частині впровадження повітро-незалежної енергетики – підводний човен «Asashio» переобладнана для випробувань енергетичної установки з двигунами Стірлінга, виробленими за шведською ліцензії. ВМС Нідерландів ніякого видимого інтересу до дослідів своїх проектантів з повітро-незалежної енергетикою не проявляє.
неатомних підводного човна ВМС Італії
підводний човен проекту «Enrico Dandolo» ВМС Італії
У ВМС Італії процес розвивався інакше. У 60-х роках на італійських верфях було збудовано чотири невеликі водотоннажністю 520 тонн підводного човна за власним проектом тип «Enrico Toti». У 1980 році почалося будівництво підводних човнів типу «Nazario Sauro». Як і у випадку з німецькими підводними човнами типу 209, кожна наступна підсерія відрізнялась новим обладнанням, більш плавними обводами і більшою довжиною при збереженні діаметра міцного корпусу і загальної архітектури. Розроблялися й експортні варіанти, однак успіху не мав жоден з них. Це поступальний розвиток було зупинено в 1996 році з прийняттям рішення про будівництво двох субмарин за німецьким проектом 212.
НОВЕ ПОКОЛІННЯ НЕАТОМНИХ ПІДВОДНИХ ЧОВНІВ
німецький підводний човен U-31 проекту 212А
1994 рік ознаменувався підписанням контракту на поставку чотирьох нових підводних човнів для ВМС Німеччини – вперше з 1969 року. В результаті цілої серії експериментів з різними повітро-незалежними установками, що проводилися в кінці 80-х, ВМС Німеччини зупинили свій вибір на установці з електрохімічним генератором, і підводні човни типу 212 спочатку проектувалися з цією установкою. У 1996 році до програми приєдналися ВМС Італії, замовили два підводні човни з будівництвом в Італії. У зв’язку з внесенням на прохання італійців деяких змін в проект, він був переобозначен як тип «212А». Багато що в цьому проекті незвично для німецької школи. Йдучи по шляху вдосконалення обводів, проектанти остаточно «зализали» огорожа висувних пристроїв в надбудову. Унікальною рисою проекту є несиметричне розташування шість торпедних апаратів – вони зміщені на лівий борт. Однак, головною особливістю підводних човнів типу 212А є все ж енергетична установка з електрохімічним генератором. Маючи потужність близько 300 кВт, вона здатна забезпечувати підводний швидкість до 8 вузлів, проте основним режимом є рух зі швидкістю 4 вузли тривалістю до двох тижнів. Розміщення реагентів для цієї установки (кисню і водню) зажадало застосувати незвичайну для німецьких конструкторів частково однокорпусну архітектуру.
Головний підводний човен, що отримала позначення U-31, була спущена на воду в квітні 2002 року. Субмарина пройшла великі випробування протягом 2003-2004 років, і в 2004 році вступила в дію.
При цьому не опинився в стороні і експорт. Результатом з’явилися підводні човни типу 214 поєднують в собі достоїнства, добре зарекомендував себе і широко відомого типу 209, в першу чергу в частині повітро-незалежної енергетики, які застосовані на підводному човні типу 212А. Вже в 1998 році був укладений контракт з ВМС Греції на поставку чотирьох підводних човнів типу 214, причому три з них повинні бути побудовані в Греції. Головний човен, «Papanikolis», спущена в квітні 2004 року. У 2000 році три човни з будівництвом на своїх верфях замовила Південна Корея.
